На межі двох періодів історії українського письменства – давнього й нового – височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок, – це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь…

   До науково-методичних читань „Сучасники, читаймо та вивчаймо Сковороду…”, присвячених 300-річчю видатного письменника-філософа долучилася й викладач нашого ліцею – Людмила Захарова.

   Так, у нас є таке багатство, таке неоціненне надбання, як геній Сковороди. І в кожного – своє, особисте його сприйняття. Як і індивідуальне сприйняття, здавалося б, такого простого і разом з тим такого загадкового вислову геніального мандрівника: «Світ ловив мене, та не впіймав…». Хтось відчуває незриму присутність Сковороди і його підтримку, хтось сприймає цей вислів як заклик завжди бути вільним у своєму виборі. Бо ж геній Сковороди - неосяжний. Чого лишень вартує його вічне: «все минає, але любов після всього зостається»? Тож ідімо до Сковороди…