Веселиться сонце над лугами,
В вись замріяну пірнає чорний птах,
Так непевно насуває сива хмарка,
Щоб пролити сльози у житах.

 

Ще не чуючи біди, десь лине пісня перепілки,
Десь розбіглися малі її дитята.
Наче флейта чарівниці,чи сопілка
Лине, згукуючи швидше їх до хати.

 

В осоку, що розрослась над ставом,
Весь свій рід вона мерщій веде.
Скільки їх - уже давно порахувала,
Хто спізнивсь - від мами попаде.